Зміна податкового статусу контрагентом – подія не така вже і рідка в нинішніх реаліях, коли законодавство надто мінливе. Проте, не всі замовники розуміють, як потрібно діяти в таких випадках, та які права вони мають. Ми будемо сьогодні аналізувати судове рішення щодо ситуації, коли відбулася зміна контрагентом статусу платника податку на додану вартість вже після укладання договору.
Отже, суть справи наступна. У лютому 2022 року Військова частина уклала з ТОВ договір на постачання товару на суму 2 700 000,00 грн, яка включала і податок на додану вартість (ПДВ) у розмірі 450 000,00 грн.
Вже після оплати та поставки товару Північний офіс Держаудитслужби встановив та повідомив Військовій частині, що ТОВ не є платником ПДВ (з 01.04.2022).
Військова частина неодноразово зверталася до скаржника з листами-вимогами про повернення зайво сплачених коштів за Договором. Втім, ТОВ не повернуло кошти, і військова частина звернулася з позовом до суду, просила визнати недійсним пункт договору щодо ПДВ та стягнути з ТОВ ” сплачену суму ПДВ.
Коментар: зміст позовних вимог по цій справі має значення для застосування на практиці, якщо замовник опиниться у ситуації, подібній до цієї. Отже, замовник просив:
- визнати недійсним пункт договору щодо ПДВ;
- стягнути з контрагента суму сплаченого ПДВ.
Суд першої інстанції стягнув з ТОВ 450 000,00 грн безпідставно отриманих коштів у вигляді сплаченої суми ПДВ, в іншій частині в позові відмовив. Суд апеляційної інстанції це рішення залишив без змін. Проте, ТОВ подало касаційну скаргу до Верховного Суду.
Тепер розглянемо обставини цієї справи детальніше.
22.02.2022 Військова частина (замовник) та ТОВ (постачальник) уклали Договір (далі – Договір), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язався у визначені договором строки передати замовнику у власність ручний детектор металу та іонізуючого випромінювання CEIA PD240 (код 38430000-8-детектори та аналізатори) (далі – товар), якість, кількість, асортимент і ціна якого, зазначені у специфікації та технічному завданні, які є невід’ємною частиною цього договору, (додаток 1, додаток 2), а замовник зобов`язався прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п.3.1 Договору його загальна сума складає 2 700 000,00 грн, у тому числі ПДВ 450 000,00 грн. На виконання Договору 17.05.2022 скаржник поставив, а Військова частина прийняла товар на суму 2 700 000,00 грн з ПДВ. Військова частина платіжним дорученням від 17.05.2022 №835 оплатила поставлений скаржником товар у сумі 2 700 000,00 грн, у тому числі ПДВ 450 000,00 грн.
Північний офіс Держаудитслужби провів ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, за результатами якої встановив, що відповідно до Реєстру платників єдиного податку ТОВ з 01.04.2022 є платником єдиного податку 3-ї групи за ставкою 2%, та відповідно не сплачує ПДВ, про що Військову частину не було повідомлено. Постачання товару за Договором скаржник здійснив 17.05.2022, тобто в період його перебування у статусі платника єдиного податку 3-ї групи за ставкою 2%.
Дійсно, на момент укладення Договору скаржник не був наділений пільгами щодо сплати ПДВ і, відповідно, сторони Договору, погодивши, що в ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ, діяли згідно чинного на момент укладення Договору законодавства.
Так, суд першої інстанції, оцінюючи підстави для визнання недійсним п. 3.1 Договору, зазначив, що станом на дату укладення Договору (22.02.2022) Податковий кодекс України (далі – ПК) не містив норми пп. 9.5 п. 9 підрозд. 8 розд. XX, а тому доводи про наявність передбачених статтями 203, 215 ЦК підстав для визнання Договору у відповідній частині недійсним є необґрунтованими.
У той же час суд встановив, що на момент здійснення самої господарської операції з постачання товару за Договором (17.05.2022), діяла редакція ПК, пп.9.5 п.9 підрозд.8 розд. XX якого передбачали, що платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від обов’язку нарахування та сплати ПДВ за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, та при ввезенні товарів на митну територію України, а також від подання податкової звітності з ПДВ, а їх реєстрація платником ПДВ є призупиненою.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що господарська операція з постачання відповідачем товару за Договором позивачу станом на 17.05.2022 не обкладалась ПДВ відповідно до чинного закону.
Коментар: як бачимо з матеріалів справи, під час дії договору змінилося законодавство, і контрагент замовника скористався своїм правом на отримання податкової пільги, що призвело до призупинення його реєстрації у якості платника ПДВ.
Верховний Суд зауважує, що частина 1 статті 632 ЦК передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частини 2, 3 ст. 632 ЦК).
Також, частини 4, 5 ст.41 Закону “Про публічні закупівлі” встановлюють, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім визначених випадків.
Разом з тим, за визначенням, наведеним у пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК, податок на додану вартість – непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Згідно з вимогами підпунктів а) і б) п.185.1 ст.185 ПК об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПК.
Датою виникнення податкових зобов’язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у п.187.1 ст.187 ПК.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами ПК та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
Отже відповідач, як одна із сторін зобов`язання, набув кошти, що є предметом спору, за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов’язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов’язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено.
Таким чином, необґрунтованим є посилання скаржника на положення ст.632 ЦК, ст.41 Закону “Про публічні закупівлі”. Договір у відповідній частині недійсним не визнавався (у такій позовній вимозі було відмовлено) та зміни до нього не вносилися.
Отже, постачальник зобов`язаний повернути суму ПДВ, сплачену покупцем за товар, у разі втрати ним статусу платника ПДВ вже після укладення договору, який визначав ціну товару разом з ПДВ (застосування положень частин 1, 2, 3 ст.632, ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, пунктів 4, 5 ст.41 Закону “Про публічні закупівлі”). При цьому, відповідне положення договору (щодо включення суми ПДВ у ціну товару) не потрібно визнавати недійсним.
Також, як вбачається зі встановлених судами обставин справи, відсутні докази того, що відповідач, отримавши від позивача кошти в повному обсязі за поставлений товар в сумі 2 700 000,00 грн, сплатив 20% ПДВ від цієї суми в розмірі 450 000,00 грн до бюджету.
Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, що регулюється податковим законодавством), має наслідком збагачення відповідача на суму 450 000,00 грн, тобто набувач збагатився за рахунок Військової частини поза підставою, передбаченою договором.
Висновки:
- Втрата статусу платника ПДВ під час дії договору є підставою для внесення змін до ціни договору в частині виключення суми ПДВ, для цього сторони мають скористатися підпунктом 6 пункту 19 Особливостей.
- Відмова контрагента від укладання додаткової угоди згідно з вищевказаним є підставою для звернення до суду щодо стягнення безпідставно набутих коштів у якості ПДВ.
- При зверненні до суду з позовом в подібній ситуації висувати позовні вимоги щодо визнання недійсним положення договору щодо ПДВ не має сенсу, оскільки на момент укладання договору контрагент мав статус платника ПДВ, і сторони діяти правомірно.
Вдалих Вам закупівель!
#статус платника податку #платник ПДВ
