Ми впевнені, що частина замовників не приділяють достатньої уваги питанню належного планування закупівель та визначення потреби. Замовники вважають, що вони можуть здійснити закупівлю певного обсягу предмету закупівлі, а потім, у разі відсутності потреби, вільно зменшити такі обсяги закупівлі за договором. Проте, це не зовсім так. Сьогодні ми з Вами будемо аналізувати практичний випадок, коли постачальник вимагав від замовника здійснити закупівлю товару в обсягах, визначених укладеним договором.
Отже, розпочнемо. Замовник здійснив закупівлю шляхом проведення відкритих торгів за предметом закупівлі – регулювальні та контрольні прилади й апаратура (блок керування краном) (далі – товари), загальна кількість товару – 1 226 шт.
Відповідно до умов укладеного договору поставки Покупець зобов’язаний: прийняти поставлені товари у порядку, визначеному цим договором, та оплатити товари своєчасно та в повному обсязі згідно з умовами цього договору. Крім того, в договорі були передбачені відповідні положення, врегульовані Законом України «Про публічні закупівлі», а саме: істотні умови цього договору не можуть змінюватися після підписання цього договору і до виконання сторонами своїх зобов’язань в повному обсязі, крім випадків, які визначені в Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями) (пункт 14.3. договору).
Далі події розвивалися наступним чином:
На виконання умов договору Покупець виставив Постачальнику заявку на поставку товару № 1, в якій просив здійснити поставку блоків керування краном DAER-2-3-1 в кількості 438 шт. У свою чергу Постачальник в порядку та на умовах, передбачених договором, здійснив поставку товару, вказаного у заявці № 1.
Заявок на поставку залишку обумовленого договором товару Покупець Постачальнику не виставляв.
З метою спонукання Покупця виконати договірні зобов`язання, зокрема, в частині виставлення Постачальнику заявки на поставку залишку товару, Постачальник неодноразово звертався до Покупця із відповідними зверненнями та повідомленнями.
Покупець у листі повідомив Постачальника про неможливість виставлення письмової заявки після закінчення строку дії договору та відсутність нього необхідності виставлення нових заявок, оскільки попередньо виставлена заявка № 1 у повній мірі відповідає потребам відповідача.
Постачальника такий підхід Покупця вочевидь не задовольнив, і він звернувся до суду з позовом до Покупця про зобов`язання вчинити певні дії: виконати зобов’язання відповідно до договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), а саме: прийняти від ТОВ (Постачальник) товар: блок керування краном DAER-2-3-1 в кількості 788 штук на загальну суму 45 861 600,00 грн (з ПДВ) відповідно до специфікації № 1 до договору поставки за видатковою накладною в порядку та на умовах, визначених договором поставки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань за зазначеним договором не виставляє позивачу письмових заявок на поставку залишку товару, відмовляється від прийняття усієї обумовленої договором кількості товару.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що в укладеному за наслідками проведеної процедури закупівлі договорі сторони погодили, що позивач повинен здійснити поставку товару відповідачу на підставі направленої йому заявки позивача, з огляду на що обов’язок позивача поставити на адресу відповідача обумовлений договором товар напряму залежить від строку направлення покупцем заявки на поставку товару, у якій, в свою чергу, визначається кількість товару та строк поставки. Відповідно неотримання постачальником такої заявки не зумовлює у нього обов`язку поставити товар, та відповідно у покупця його оплатити.
Коментар: тут важливий момент – питання виставлення заявок на поставку. Сторони договору вважали, що виставлення заявки є необхідним етапом для здійснення поставки: Покупець направляє заявку, на підставі якої Постачальник здійснює поставку товару. Немає заявки – немає і обов’язку поставити товар / прийняти такий товар. Проте, суди дивляться на цю ситуацію дещо інакше, далі дізнаємося як саме.
Місцевий господарський суд позов задовольнив. Суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки:
- зобов`язання відповідача, як покупця, прийняти та оплатити залишок непоставленого йому позивачем товару у кількості 788 штук на загальну суму 45 861 600,00 грн встановлене умовами укладеного між ними договору про закупівлю товарів, а передбачене договором виставлення заявки є правом покупця, яке він має реалізувати у межах строку договору, є лише підставою для поставки товару у кількості, передбаченій у специфікації, і у зручний покупцю термін в межах дії строку договору;
- відповідач (замовник) не довів існування обставин припинення зобов`язання з прийняття товару неможливістю його виконання чи з інших підстав, передбачених законом та / або договором;
- припинення строку дії договору не припиняє зобов’язань за ним, не звільняє боржника від виконання обов’язку в натурі, а кредитор має право вимагати виконання обов’язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у договорі для його виконання;
- обставина того, що у відповідача відпала потреба у закупівлі обумовленого договором товару не звільняє відповідача від виконання договірних зобов’язань, не є підставою для односторонньої відмови від договору, а може бути підставою для внесення змін до договору або розірвання договору за взаємною згодою сторін або в судовому порядку. Однак, відповідач своїм правом на зменшення обсягу закупівлі, передбаченим пунктом 1.4. договору, не скористався, відповідних змін до договору у цій частині відповідно до пункту 14.1 договору сторони не внесли;
- позивач, як постачальник, мав «виправдане очікування» на належне виконання покупцем договору, зокрема в частині прийняття та оплати товару, а також має право вимагати від покупця виконання ним своїх зобов’язань за договором у повному обсязі, у тому числі, у судовому порядку;
- невиконання відповідачем, як покупцем, своїх зобов’язань з прийняття та оплати обумовленого договором товару створює економічно невигідні умови для постачальника, не забезпечуючи стабільності договірних відносин, є порушення принципу добросовісності та розумності у зобов’язальних відносинах, свідчить про неправомірність його поведінки, що тягне за собою юридичну відповідальність за порушення умов договору.
Суд апеляційної інстанції, навпаки, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки:
- за умовами укладеного між сторонами договору обов`язок з поставки товару виникає у позивача лише після надання йому відповідачем письмової заявки на поставку продукції, що є дозволом на поставку та свідчить про готовність відповідача прийняти товар, а неотримання постачальником від покупця заявки на поставку не зумовлює виникнення у нього обов’язку поставки товару та, відповідно, у покупця – його прийняти;
- укладений між сторонами у справі договір визначає лише максимально можливу кількість товару, яку покупець шляхом направлення заявки міг замовити під час дії договору, що узгоджується з пунктом 1.4. договору, в якому сторони погодили, що обсяги закупівлі можуть бути зменшені, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків покупця. У специфікації до договору сторони погодили чіткий графік поставки товару, який залежить саме від дати отримання постачальником заявки на поставку товару, визначили найменування, ціну та максимальну кількість товару, який може, але не зобов’язаний замовити покупець згідно з відповідною заявкою;
- відповідно до умов договору та чинного законодавства у покупця відсутній обов`язок з направлення на адресу постачальника заявок на поставку товару, та, відповідно, відсутній обов`язок з прийняття товару, який не був замовлений позивачем, у зв`язку з чим відсутні підстави зобов`язувати відповідача до вчинення вказаних дій у примусовому порядку.
- відповідач звертався до відповідача листами, в яких зазначав про відсутність у нього виробничої потреби у постачанні решти товару, тим самим зменшив передбачений договором обсяг закупівлі товару з урахуванням власних виробничих потреб та скористався своїм правом на односторонню відмову від договору в порядку, передбаченому пунктом 6.2.7. договору.
Цікаво, чи не так? Різні суди настільки по-різному тлумачать положення договору та законодавства. Останнє слово в цій справі сказав Верховний Суд.
Верховний Суд зазначає про те, що укладений між сторонами у цій справі за взаємною згодою договір про закупівлю товарів є підставою виникнення у його сторін взаємних прав та обов`язків, зокрема обов’язки Постачальника (позивача) поставити та обов`язку Покупця (відповідача) прийняти визначений у договорі товар в обумовленій договором кількості. Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що зобов`язання з прийняття товару – блоків керування краном DAER-2-3-1 в кількості 1226 штук на загальну суму 71 353 200,00 грн (з ПДВ) виникло у відповідача саме на підставі зазначеного договору, підписавши який відповідач погодив його основні істотні умови, включаючи найменування, кількість, ціну товару, порядок виконання зобов’язань, строк дії та строк виконання зобов’язань тощо.
Верховний Суд зазначає про те, що в силу положень наведених норм права саме укладений між сторонами у цій справі договір, а не передбачені договором заявки на поставку товару, є підставою виникнення у сторін цієї справи вказаних обов`язків з поставки та прийняття визначеного у договорі товару в обумовленій договором кількості.
При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що не надання Покупцем Постачальнику заявок на поставку товару не припиняє ні обов`язку Постачальника поставити обумовлений договором товар, ні обов’язку Покупця прийняти такий товар.
Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача обов’язку прийняти товар, який не був ним замовлений, оскільки зазначений висновок суперечить, зокрема положенням, закріпленим у пункті 1 частини другої статті 11, статтях 627, 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких відповідач, укладаючи з позивачем договір про закупівлю товарів, був вільним в укладенні договору, виборі контрагента та у визначенні умов договору, підписавши договір, погодив його умови, зокрема і щодо кількості товару, який підлягає поставці, – 1226 штук на загальну суму 71 353 200,00 грн (з ПДВ). Тобто, відповідач шляхом проведення публічної закупівлі та укладення зазначеного договору виступив замовником зазначеного товару в обумовленій у договорі кількості, замовив товар у позивача у чітко визначеній кількості. При цьому, передбачена договором заявка на поставку товару не є за своєю суттю замовленням товару, оскільки таким замовленням є фактично сам договір, чим спростовуються помилкові висновки суду апеляційної інстанції про те, що товар: блок керування краном DAER-2-3-1 в кількості 788 штук на загальну суму 45 861 600,00 грн (з ПДВ), що становить залишок визначеного в договорі та непоставленого товару, не був замовлений відповідачем.
Крім того, Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, який звертався до позивача з листами-повідомленнями про відсутність у нього виробничої потреби у постачанні решти товару, зменшив встановлений договором обсяг закупівлі товару з урахуванням власних виробничих потреб з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті та пункту 7 частини сьомої 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній протягом строку дії укладеного між сторонами у цій справі договору) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника. У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених частиною п’ятою цієї статті, замовник обов’язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю.
Як встановили суди попередніх інстанцій, у пункті 1.4. договору сторони погодили, що обсяги закупівлі можуть бути зменшені, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків покупця.
Відповідно до пункту 14.1. договору всі зміни і доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками (за умови використання) та є невід’ємною частиною цього договору.
Натомість, місцевий господарський суд встановив та це підтверджується матеріалами справи, що Покупець своїм правом на зменшення обсягу закупівлі не скористався, не звернувся до позивача з пропозицією поставити товар у меншій кількості, ніж визначена укладеним договором, з посиланням на фактичний обсяг його видатків, як це передбачено законом та договором, відповідних змін до договору закупівлі в частині зменшення обсягу (кількості) товару сторони не внесли.
З цієї справи ми можемо винести наступні висновки:
- Підставою для виникнення зобов’язань виступає укладений між сторонами договір, а не заявки щодо поставки, навіть якщо подання таких передбачено договором;
- Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачене законом або договором;
- Припинення строку дії договору не припиняє зобов’язань за ним, тобто зобов’язання існує до його повного виконання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у договорі для його виконання;
- Для зменшення обсягу поставки товару сторони повинні укласти додаткову угоду, при цьому одностороння відмова замовника від здійснення придбання товару не допускається.
Вдалих Вам закупівель!
#Судова практика #Верховний Суд #Договір #Заявка на поставку
