На практиці ми дуже часто зустрічаємо ситуації, коли у замовника виникає необхідність внести зміни до договору про закупівлю, проте дата, яка вказана в договорі як строк його дії, вже минула. То чи має право замовник на внесення змін в такому випадку, ми будемо говорити далі.
Для початку варто розібратися з термінологією – нам потрібно зрозуміти, що таке строк дії договору. Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України (ЦКУ) строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 252 ЦКУ встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК). Поряд зі строком договору в цивільному законодавстві існує поняття строку виконання зобов’язань. Строк виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Всім закупівельникам добре відома частина 3 статті 631 ЦКУ, за якою сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. При використанні цієї норми зобов’язання сторін діють до моменту укладання договору, і це вдалий приклад того, коли строк дії зобов’язання не збігається зі строком дії договору.
Причому, на підставі договору може виникати як одне, так і кілька зобов’язань, кожне з яких може мати власні строки виконання. Наприклад, зобов’язання щодо поставки товару, зобов’язання щодо його гарантійного обслуговування тощо.
Різниця між строком договору та строком виконання зобовязання також полягає в тому, що недотримання строку договору зазвичай не зумовлює настання негативних наслідків. Навпаки, порушення строку виконання зобов’язання призводить до такого негативного результату як прострочення.
Отже, ми розібралися з тим, що строк виконання зобов’язань за договором може бути відмінним від строку договору. Причому зобов’язання як можуть почати діяти раніше дати укладання договору (наприклад, ч. 3 ст. 631 ЦКУ), так і залишатися діючими вже після закінчення строку договору. Про це поговоримо детальніше.
Статтею 530 ЦКУ передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦКУ).
Статтею 631 ЦКУ та ч. 7 ст. 180 ГКУ передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки, згідно з статтею 599 ЦКУ, частиною першою статті 202 ГКУ такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Далі процитуємо Постанову Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 916/626/18.
“Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України встановлюють, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов’язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов’язання як закінчення строку дії договору.
Тобто, зобов’язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Відповідно до частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов’язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що зобов’язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився.”
Отже, ми дійшли висновку, що закінчення строку договору не робить зобов’язання за цим договором припиненим, якщо таке зобов’язання не було виконано належним чином. Тобто, зобов’язання за договором залишається діючим, а це означає, що воно може бути змінене за домовленістю сторін. У цьому контексті слід взяти до уваги й позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 по справі № 910/9072/17. Суд, серед іншого, зазначив, що незважаючи на закінчення строку договору, між сторонами у справі існують договірні відносини (пункт 6.9. постанови).
Варто відзначити, що для остаточного вирішення питання щодо можливості врегулювання невиконаних зобов’язань за договором шляхом укладання додаткової угоди до такого договору, слід брати до уваги зміст спеціальних норм ЦКУ та ГКУ, які регулюють окремий вид правовідносин, зміст спеціальних актів законодавства, а також враховувати характер зобов’язання та умови самого договору.
Так, особливий порядок врегулювання договірних відносин передбачений для договорів про закупівлю, укладених в результаті здійснення публічних закупівель. Складність таких договорів полягає в тому, що принцип свободи договору в них обмежений нормами Закону України «Про публічні закупівлі» та наразі ще й Особливостями. Так, пунктом 19 Особливостей передбачено, що зміни до договорів про закупівлю можуть бути внесені лише у окремих випадках. Наведена норма не дає прямої відповіді на питання щодо можливості укладання додаткових угод до договору про закупівлю після закінчення строку його дії, проте і не встановлює такої заборони.
В цьому контексті показовим є рішення Господарського суду Херсонської області від 11 лютого 2019 року у справі № 923/869/18. В цій справі суд відмовив у визнанні недійсною додаткової угоди до договору про закупівлю за публічні кошти з наступних міркувань:
“Припинення строку договору не свідчить ані про припинення договору, ані про припинення зобов’язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов’язку в натурі, тому кредитор має право вимагати виконання обов’язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов’язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі .
Означене спростовує твердження позивача про те, що оспорювана додаткова угода № 3 є недійсною, оскільки була укладена після закінчення строку дії договору, оскільки зобов’язання за договором не були припиненні і додаткова угода № 3 до договору була серед іншого направлена на регулювання належного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.”
Висновок: системний аналіз норм цивільного та господарського законодавства, а також існуюча судова практика дають підстави вважати, що сторони мають право укласти додаткову угоду до договору, строк якого минув, але зобов’язання за яким залишилися невиконаними. При цьому сторони повинні діяти з дотриманням принципів публічних закупівель, не порушувати буквально норм законодавства про публічні закупівлі і пам’ятати, що згідно із частиною 1 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Вдалих Вам закупівель!
