Вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації виробництва товарів стали важливим елементом сучасної системи публічних закупівель. Їх запровадження має подвійне значення: з одного боку, це інструмент підтримки українських виробників та стимулювання розвитку внутрішнього ринку, а з іншого – це імператив для замовників, який прямо передбачений законодавством. Тому питання правильного застосування локалізації та юридичної відповідальності за її ігнорування посідає чільне місце у практиці закупівельної діяльності.
Норми щодо локалізації закріплені в Законі України «Про публічні закупівлі» та деталізовані у підзаконних актах. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 були затверджені Особливості здійснення публічних закупівель на період дії воєнного стану та 90 днів після його припинення чи скасування. Вони встановлюють для замовників особливий порядок здійснення закупівель, у тому числі в частині застосування вимог щодо локалізації.
Ключове значення має пункт 6-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, яким на десятирічний період передбачено поступове підвищення мінімального рівня локалізації залежно від року проведення закупівлі. Таким чином, у замовників виникає обов’язок враховувати ці вимоги щоразу, коли здійснюється закупівля товарів, визначених законодавством, якщо їх вартість дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень.
Водночас законодавець передбачив винятки із загального правила – наприклад, закупівлі товарів походженням з країн, з якими Україна має міжнародні договори у сфері державних закупівель, або закупівлі для потреб оборони, що здійснюються на запит відповідних органів. Такі положення покликані врівноважити інтереси держави у стимулюванні внутрішнього виробництва та зобов’язання України у сфері міжнародної торгівлі.
Крім того, Кабінету Міністрів надано право затверджувати додаткові переліки продукції переробної промисловості, для якої також діятимуть вимоги до локалізації. Цей механізм дозволяє гнучко реагувати на економічні пріоритети та адаптувати сферу закупівель до поточних викликів. Прикладом реалізації таких повноважень є постанова Кабміну від 02.07.2025 № 782, якою було визначено новий перелік товарів, для яких підтвердження ступеня локалізації стало обов’язковим.
Таким чином, локалізація перетворилася на невід’ємну складову проведення закупівель окремих товарів, а для замовників – на юридичний обов’язок, невиконання якого може мати наслідки. У цій статті ми розглянемо, яка відповідальність передбачена для замовників у разі недотримання вимог законодавства щодо підтвердження ступеня локалізації товарів. Повний доступ до запису можливий лише для користувачів з активною підпискою. Увійдіть у свій особистий кабінет або зареєструйтесь, щоб оформити підписку.
Щоб швидко знайти релевантні висновки ДАСУ або рішення АМКУ щодо аналогічної ситуації, рекомендую скористатися Clarity App.
#локалізація публічні закупівлі закон #підтвердження ступеня локалізації товарів #вимоги до локалізації закупівлі #локалізація закупівлі через прямий договір #локалізація закупівлі через зпп #відповідальність замовника за локалізацію #як перевірити локалізацію виробника #підтвердження локалізації через електронний каталог #локалізація товарів понад 200 тисяч гривень #порушення вимог локалізації дасу #адміністративна відповідальність замовника локалізація #особливості здійснення закупівель локалізація #пункт 6-1 розділ х закон про закупівлі #локалізація переліки товарів кабмін #локалізація закупівлі через відкриті торги #як уникнути штрафу за локалізацію #локалізація закупівлі нормативні акти #підтвердження ступеня локалізації ризики для замовника
