Всім нам відомо, що у вимогах до предмета закупівлі посилатися на конкретного виробника, або конкретну марку замовнику заборонено. Про це чітко зазначено у частині 4 статті 23 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі – Закон), де визначено, що технічні специфікації не повинні містити посилання на конкретні марку чи виробника або на конкретний процес, що характеризує продукт чи послугу певного суб’єкта господарювання, чи на торгові марки, патенти, типи або конкретне місце походження чи спосіб виробництва. У разі якщо таке посилання є необхідним, воно повинно бути обґрунтованим та містити вираз «або еквівалент». Проте, досвідчені замовники навчилися обходити це правило, прописуючи технічні, кількісні та якісні характеристики предмету закупівлі під конкретного постачальника, без посилання на виробника та марку продукції, що ним реалізується. Такі дії замовник обґрунтовує тим, що Закон не встановлює обмежень в цій частині, а тому, якщо замовник не посилається на конкретну марку чи виробника або на конкретний процес, що характеризує продукт чи послугу певного суб’єкта господарювання, чи на торгові марки, патенти, типи або конкретне місце походження чи спосіб виробництва – замовник нічого не порушує. Тож, пропонуємо разом розглянути, які наслідки чекають замовників за вчинення подібних дій, беручи за основу практику органу оскарження – Антимонопольного комітету України (далі – АМКУ).
Повний доступ до запису можливий лише для користувачів з активною підпискою. Увійдіть у свій особистий кабінет або зареєструйтесь, щоб оформити підписку.
