В публічних закупівлях не так вже й рідко трапляються ситуації, коли замовникам важко визначитись, яким нормативно-правовим актом керуватися в тій чи іншій ситуації. В цьому матеріалі ми проаналізуємо рішення Верховного Суду, в якому колегія суддів досить доступно пояснює, як проводити такий вибір між різними нормативно-правовими актами, кожен з яких регулює практично однакові правовідносини, проте норми таких НПА протирічать одна одній.
Цей практичний випадок, який ми будемо розбирати, корисний ще й тому, що предметом розгляду Верховним Судом було досить важливе питання – чи має право суд заборонити органу Державної казначейської служби здійснювати операції за рахунком замовника, якщо в провадженні суду перебуває справа про визнання недійсним договору, укладеного за результатами процедури закупівлі. Заборона на здійснення операцій за рахунком була тією самою вимогою, яку прокуратура висунула в суді у якості забезпечення позову.
Проте давайте почнемо з початку. Суть справи така: прокуратура звернулася до суду з позовом до замовника та його контрагента, в якому просила суд припинити правовідносини між замовником та контрагентом (підрядником) за договором про закупівлю робіт. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, проведенням замовником процедури закупівлі (відкритих торгів) та взяттям за її результатами бюджетного зобов’язання (укладення договору) без відповідних бюджетних асигнувань, що не відповідає вимогам частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України та свідчить про нікчемність договору, укладеного за результатами такої закупівлі. Повний доступ до запису можливий лише для користувачів з активною підпискою. Увійдіть у свій особистий кабінет або зареєструйтесь, щоб оформити підписку.
