Учасники, прокурор чи інші зацікавлені особи, які мають намір оскаржити в судовому порядку ту чи іншу закупівлю, повинні обрати належний спосіб захисту своїх прав. Простими словами – позивач повинен визначити, що і куди потрібно оскаржувати. Це важливо, оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок був неодноразово сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду.
Сьогодні ми поговоримо про те, який спосіб захисту варто обирати особам, які мають намір оскаржити результати закупівлі в судовому порядку. Для цього, традиційно, використаємо практику Верховного Суду.
Обставини справи наступні: замовник провів закупівлю (це була переговорна процедура, але для мети цього матеріалу це не має принципового значення), уклав договір про закупівлю. Перший заступник керівника обласної прокуратури, вважаючи, що процедура закупівлі проведена з порушенням чинного законодавства, звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання закупівлі та договору недійсними.
Справа пройшла всі судові інстанції.
Рішення суду першої інстанції з цього питання було таким: оскільки замовник безпідставно провів публічну закупівлю шляхом застосування переговорної процедури за наявності конкуренції на ринку, позовна вимога про визнання недійсною закупівлі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Апеляція вважала інакше: отримавши лише одну тендерну пропозицію, яка відповідала заявленим вимогам, замовник правомірно перейшов до переговорної процедури, за наслідком якої було укладено договір, тому відсутні підстави для визнання недійсними закупівлі та вказаного договору.
Коментар: суди обґрунтовують свої рішення, базуючись на правомірності / неправомірності проведення процедури закупівлі. Проте, не все так просто, як свідчить рішення Верховного Суду.
Перед Верховним Судом, серед іншого, постало завдання дати відповідь на наступне питання:
чи є вимоги про визнання недійсною закупівлі ефективним способом захисту?
Позиція Великої Палати Верховного Суду:
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу – це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі».
Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.
При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.
У випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, за винятком тих, що передбачені статтею 43 «Нікчемність договору про закупівлю» Закону України «Про публічні закупівлі», такий договір може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, тобто є оспорюваним. Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 904/180/22.
Висновки: для оскарження в судовому порядку результатів закупівлі, в якій укладено договір, зацікавленим особам варто обирати такий спосіб захисту як визнання недійсним укладеного договору, натомість оскарження рішення уповноваженої особи про проведення закупівлі (обрання переможця тощо) не є ефективним способом захисту.
#як оскаржити результати закупівлі в суді #способи захисту прав при закупівлях #визнання недійсним договору про закупівлю #ефективний спосіб захисту прав учасника #публічні закупівлі судова практика #оскарження публічної закупівлі в суді #позов про недійсність договору закупівлі #Велика Палата Верховного Суду закупівлі #господарський суд оскарження закупівлі #права учасників тендеру в суді #неправомірність проведення закупівлі #оспорюваний правочин публічної закупівлі #як захистити права при тендері #відмова суду в позові тендер #правові наслідки укладення договору закупівлі #стаття 203 Цивільного кодексу недійсність #підстави для визнання договору недійсним #оскарження рішення замовника закупівлі
