Аудитори час від часу заводять в глухий кут замовників формулюваннями зобов’язань щодо усунення виявлених за результатами моніторингу порушень. Ми нерідко разом з замовниками практично «ворожимо на кавовій гущі» в спробах встановити, що саме мав на увазі аудитор.
У справі, про яку ми Вам сьогодні розповімо, замовник вирішив не здогадуватися, а оскаржив в судовому порядку вимогу ДАСУ.
Суд першої інтсанції визнав протиправним та скасував пункт 1 вимоги Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення виявлених порушень» наступного змісту: розглянути результати перевірки закупівель та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників винних у допущених порушеннях.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки притягнення до відповідальності працівників віднесено до повноважень роботодавця, вимога відповідача про притягнення до відповідальності працівників підприємства є протиправною та підлягає скасуванню.
Справа надійшла на розгляд суду апеляційної інстанції. В межах апеляційного провадження суд апеляційної інстанції розглянув питання правомірності зобов’язальної частини висновку Східного офісу Держаудитслужби, якою замовника зобов’язано розглянути результати перевірки закупівель та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях.
Колегія суддів зауважує, що за приписами з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (надалі – Закон №2939-XII), органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Крім того, відповідно до пункту 15 частини першої статті 10 Закону №2939-ХІІ відповідач (ДАСУ) наділений повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
Згідно з пунктом 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, що затверджений Постановою КМУ від 20 квітня 2006 р. № 550 (надалі – Порядок № 550), за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Отже враховуючи зазначені норми права суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов’язковою до виконання, а отже правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.04.2020 року №802/342/17-а (пункт 35), аналіз наведених приписів норм чинного законодавства свідчить про те, що проведення перевірки органом державного фінансового контролю здійснюється з метою корегування роботи підконтрольного суб’єкта та приведення його діяльності відповідно до вимог законодавства. Наслідком такої перевірки є надіслання об’єкту такої перевірки вимоги, яка містить інформацію про виявлені порушення. Одночасно, з метою коригування діяльності підприємства, у такій вимозі може бути зазначено і спосіб усунення виявлених порушень і лише у цій частині така вимога є обов’язковою до виконання.
Отже, вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов’язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
За таких умов, спонукання позивача самостійно визначити, коло яких працівників слід притягнути безальтернативно до відповідальності, вид відповідальності, підстави для такої відповідальності, може призвести до нового можливого порушення останнім чинного законодавства. Вказане, в розрізі обов`язкового характеру спірної вимоги є порушенням вимог закону щодо змісту вимоги, як акта індивідуальної дії.
Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що згідно з нормами КЗпП України, притягнення до відповідальності працівників віднесено до повноважень роботодавця, а отже лише роботодавець з власного волевиявлення вправі прийняти рішення про притягнення до відповідальності працівників підприємства у встановленому чинним законодавством України порядку. Притягнення до відповідальності працівників є правом роботодавця, а не його обов`язком.
У цій справі, зміст спірної вимоги, щодо розгляду результатів перевірки закупівель та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників винних у допущених порушеннях, яка є індивідуально-правовим актом, по-перше, є неконкретизованою, а по-друге, її виконання, може призвести до безпідставного притягнення до відповідальності невизначеного кола працівників позивача.
Таким чином, спірна вимога винесена з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є необґрунтованою і неконкретизованою, а тому є такою, що не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, що по суті є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог про скасування такої вимоги.
Висновок
Суд вважає, що вимога ДАСУ щодо притягнення до відповідальності осіб, винних в допущених порушеннях, має бути конкретизована. Разом з тим, з огляду на приписи КЗпП, прийняття рішення щодо притягнення до відповідальності працівників залишається за роботодавцем.
